СКОЦЮ́РБЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скоцю́рбити. А дуб-зимняк уперто не віддає навіть висохле, перемите осінніми дощами, скоцюрблене морозами листя (Жур., Звич. турботи, 1960, 25).

2. у знач. прикм. Дуже зігнутий, скривлений (про людину, частини її тіла, а також про живу істоту). Стрибали отак пустуни, стрибали — і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (Козл., Ю. Крук, 1950, 29); Лука ледве просовував крізь скривлений рот свій скоцюрблений синій язик (Мик., II, 1957, 327); Весною Вася почав таки добре ходити, хоч нога була скоцюрблена в коліні (Вільде, Опов., 1954, 85); На поріг висунулася скоцюрблена бабуся (Перв., Материн.. хліб, 1960, 16); Дівчинка розломила горішок надвоє — в ньому сиділа чорна скоцюрблена мушка з прозорими крильцями (Донч., IV, 1957, 57); // Нерівний, зморщений. На дорогу осипалося жовте, скоцюрблене листя тополь (Збан., Сеспель, 1961, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 308.