СКОНФУ́ЖЕНО. Присл. до сконфу́жений 2. Валя сконфужено й радо осміхається (Вас., III, 1960, 329); Гонтар сконфужено розвів руками (Баш., Вибр., 1948, 226); Рубін дивиться на охололе й посиніле залізо сконфужено (Сенч., Опов., 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 295.