СКНА́РА, и, ч. і ж. Надміру скупа, жадібна людина. Всі, чужі й свої, вважали її за останню скнару (Вільде, Сестри.., 1958, 453); Пишна галерея.. нещадних пригноблювачів і експлуататорів, понурих скнар і фанатиків збагачення вийшла з-під пера Тобілевича (Рильський, III, 1955, 284); *У порівн. Я, мов неситий скнара, жадно вбираю, всотую все (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 287.