СКИГЛІ́Й, я́, ч., розм.

1. Людина, яка часто плаче, схильна до плачу, сліз; плакса. Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники, а це так заболіло і допекло… (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 115).

2. Людина, яка завжди чим-небудь незадоволена, на щось скаржиться, нарікає; нитик. Скиглії і маловіри, засмучені і невлаштовані є і в нашому сьогоднішньому житті. Не менше їх було і в дні громадянської війни, і в дні будівництва Комсомольська-на-Амурі і Дніпрогесу. Але не вони визначали обличчя епохи (Рад. літ-во, 4, 1963, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 262.