СКВАПЛИ́ВИЙ, а е.Те саме, що квапли́вий. Суд сквапливий рідко буває справедливий (Номис, 1864, № 7379); Розв’язував [Марусяк] сплутані ноги Марусі, виймав шмату з рота. Рухи були якісь сквапливі. Щось смикало його (Хотк., II, 1966, 250); [Наталя:] Я не хочу [виходити заміж]… мене ніхто не може присилувати… [Золотницький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася! (Гр., II, 1963, 548).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 257.