СКАНДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Чітко вимовляти наголошений склад у кожній стопі вірша. Колись… давно.. оцим напівантичним краєм у сяйві ранку йшов ще юний грецький віршник. На море дивлячись, він скандував напам’ять свого Гомера (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 47); // Чітко і голосно вимовляти слова, поділяючи їх на склади. — Я Крейсер, я Крейсер, як мене чути? Як мене чути? — скандував біля рації Саша Сіверцев (Гончар, III, 1959, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 250.