СКАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до скака́ти 1 — 3. Скакне [Денис], у долошки плесне, свисне, що аж у вухах залящить, та вп’ять в боки, та тропака-тропака, що аж земля гуде (Кв.-Осн., II, 1956, 30); Ви кинулись, зводитесь, розкриваєте здивовані очі. Що за диво? Ви в лісі.. Зразу не знать, де поділася ваша сонная неміч.. Вас так і рвонуло скакнути з воза (Мирний, IV, 1955, 314); Розігнавшись, скакнув Петро і якраз досяг до другого берега (П. Куліш, Вибр., 1969, 105); Ще світ не свінув, як коник у поле скакнув (Тич., І, 1957, 148).

◊ Аж і́скри з оче́й скакну́ли — дуже сердито, люто. Пані як гляне на його,— аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться (Вовчок, І, 1955, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 245.