СКА́БКА, и, ж. Тонка, гостра трісочка, гострий осколок металу, скла та ін., які застряли у шкірі, в тілі; скалка. — А що, чи скабку виняла [вийняла] з ноги? (Барв., Опов.., 1902, 77); Не помічають [теслярі] ні скабок, ні здертої шкіри на мозолястих руках (Довж., Зач. Десна, 1957, 554).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 237.