СИФО́Н, а, ч.

1. Вигнута трубка з колінами різної довжини, якою переливають рідину з однієї посудини в іншу, розташовану нижче. Молоде вино з допомогою сифона переливають у чисто вимиту бочку (Колг. Укр., 8, 1957, 35); // Труба з колінами різної довжини для відведення рідкої маси (води, чавуну і т. ін.) у потрібному напрямку. Найкраще будувати культурні мочила з сифоном для випуску води (Техн. культ., 1956, 91); Янгі-арик проходив через усе місто, огинав бавовняний завод і.. неначе втікав геть під землю, з клекотом поринаючи в великий сифон з чавунних труб попід залізничною колією (Ле, Міжгір’я, 1953, 41); Спиниться [ківш із сталлю] точно над горловиною сифона.., розливальник підніме стопор, і сталь поллється у форму гарячим, нестримним потоком (Собко, Біле полум’я, 1952, 136).

2. Посудина для газованої води та інших шипучих напоїв, які виливаються з неї через трубку під тиском вуглекислоти. Терещенко плюснув у спорожнений келишок.. запіканки, долив власноручно із сифона зельтерської (Смолич, Мир.., 1958, 454); Хтось із нас мерщій натиснув важільчик [важілець] сифона, пустив шипучий струмінь газованої води в склянку (Речм., Твій побратим, 1962, 164).

3. спец. Пристрій для посилення тяги в топці паровоза під час стоянки.

4. спец. У деяких молюсків — орган, що має вигляд трубки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 209.