СИ́РТИ, ів, мн. (одн. сирт, у, ч., розм.). Високогірні рівні ділянки гірських систем, зайняті степами та напівпустелями. У верхніх частинах хребтів [Тянь-Шаню] трапляються рівні, горизонтальні з обривистими краями поверхні — сирти (Фіз. геогр., 7, 1957, 181); Отари паслися поруч, на сирті, де послужливий вітер здував зайвий сніг, так що вівці й коні самі здобували собі взимку з-під снігу корм (Тулуб, В степу.., 1964, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 203.