СИРОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати сиротою (у 1 знач.); втрачати батька й матір або одного з них. — Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла… тут вмру, моя дитино (Вовчок, І, 1955, 142).

2. Втрачати рідних, близьких або коханих людей; залишатися одиноким, самітним. — Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім’я сиротіла (Стельмах, II, 1962, 22); Весільний обід зібрав чимало гостей.. Щасливі батьки із жахом усвідомлювали, що з кожною хвилиною сиротіють дедалі більше й більше… (Ю. Янов., І, 1958, 624); * Образно. [Карпо:] Коли серце почува, що воно сиротіє, то й порива його далі від людей (Кроп., II, 1958, 121).

3. перен. Стояти одиноко, сиротливо. Весняна і осіння вода затоплює увесь тітчин мочар, і на ньому, наче кистрате гніздо, сиротіє немудра оселя (Стельмах, I, 1962, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 202.