Про УКРЛІТ.ORG

сиротина

СИРОТИ́НА, и, ч. і ж., нар.-поет. Те саме, що сирота>́ 1. [Іван:] Гляди ж, Семене, і ти, Одарко,— як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину (Кроп., І, 1958, 108); Вчителька сказала, що він сиротина. Яке страшне, незрозуміле слово! (Чаб., Шляхами.., 1961, 76); Їде, їде козак та й у чистеє поле, Ой, там сиротина, гей, та й пшеничку поле (Укр.. лір. пісні, 1958, 178); Може, й мила ту ж хвилину Десь на місяць позирне, Теж згадає сиротину та важенько і зітхне (Манж., Тв., 1955, 106); * Образно. Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє. Низько гнеться сиротина, Бо нема підпори (Граб., І, 1959. 197); * У порівн. Ти плачеш. Ти, що відіпхнула Любов мою, як сиротину, Тепер надармо просиш, ловиш Любові хоч би крапелину (Фр., XI, 1952, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 202.

вгору