СИРИ́ЦЯ, і, ж. Недублена шкіра (перев. яловича, свиняча або верблюдяча), оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною. Отець Ісакій, хоч був і дерзкий на вдачу, але вхопив чоботи, і як почув дух юхти та сириці, ..то й не встояв (Н.-Лев., III, 1956, 388); — Нн-о-о! — гукнув [Григор] голосно і смикнув за віжки з сириці (Гуц., Скупана.., 1965, 19); // Сирицевий ремінь. Везуть пани Павлюка Селом Боровицею Ще й скрутили йому рученьки Назад сирицею (Укр.. думи.., 1955, 87); Пов’яжу я той льон сирою сирицею, Накажу я до свого милого рідною сестрицею (Чуб., V, 1874, 227); Князь Ярема стояв біля вікна, глибоко замислившись, коли до княжої світлиці ввели Богуна, міцно зв’язаного сирицею (Кач., Вибр., 1953, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 198.