СИНОВА́, во́ї, ж., діал. Невістка. На її [тещин] приїзд мати судді сама приготовила .. обід, щоб за ним ще трохи поговорити зі всіма і потім від’їхати, лишаючи сина і синову і внука на опіку другої матері (Мак., Вибр., 1954, 280); Не переносив [отець Ілакович] синової саме за ті прикмети, яких бракувало його синові (Вільде, III, 1968, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 184.