СИНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до сини́ця. Несподівано здибав на галявині хлопчика з синичкою в руках (Казки Буковини.., 1968, 110); Хмари кругом облягли — і поле у тінь уступило. Сумно синички примовкли (Тич., І, 1957, 240); Пробує свій весняний голос невгамовна синичка. Пісенька у неї коротенька, одноманітна (Коп., Подарунок, 1956, 71); В березнячку пересвистувались зелені синички (Збан., Переджнив’я, 1960, 81); На цю годівницю сіла перша синичка, Зелененька, з жовтим животиком, в чорнім очіпочку (Дор., Не повтори.., 1968, 164); * У порівн. Одна за одною вбігали знадвору жваві, мов синички, зовсім молоденькі сусідки (Гончар, II, 1959, 148); Кольорова дівчинка крутиться і щебече, як синичка (Вільде, На порозі, 1955, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 182.