СИ́ЛЬНО, присл.

1. Присл. до си́льний 1, 4, 6, 7. Пастух високий, але сильно збудований чоловік, у чорній вивареній у маслі сорочці (Хотк., Довбуш, 1965, 75); Почала тоді дівчина знов сильно й гірко плакати (Вовчок, І, 1955, 350); Як сильно, як гаряче любила вона в тій хвилі Максима! (Фр., VI, 1951, 30); Тільки в аулі Рахім відчув, як сильно вдарився він боком і як болить у нього нога (Тулуб, В степу.., 1964, 356); Я почував, як сильно тягне мене течія під лід (Досв., Вибр., 1959, 183).

2. розм. У великій мірі, надто, надзвичайно. Ентелл там сильно храбровався [храбрувався], Аж до сорочки ввесь роздягся (Котл., І, 1952, 96); Сп’янівши сильно, він ставав понурий (Л. Укр., III, 1952, 668); Його вважали сильно там розумним (Рильський, III, 1961, 163); І цей його спокій, і те, що Філіпчук втратив самовладання.., — сильно вплинуло на робітників (Вільде, Сестри.., 1958, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 174.