СИЛУЕ́Т, у, ч.

1. Однобарвне контурне зображення кого-, чого-небудь, намальоване на однотонному фоні або вирізане, вишите і т. ін. Із звичною точністю почав він накреслювати контури юрт, силуети людей між ними, коня (Тулуб, В степу.., 1964, 176); Композиція вишивки — це творчо обдумане сполучення різних елементів узору, єдине щодо змісту, колірної гами, характеру ліній, силуетів, форм, кольорових плям (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 72).

2. Контури, обриси кого-, чого-небудь, що помітні або видніються віддалік, в темряві, в тумані і т. ін. Сіло сонце, і на золоті неба, як на тлі візантійського образу, зачорніли силуети тополь та дахів (Коцюб., II, 1955, 209); Вирізується з метелиці невиразний силует саней (Вас., Вибр., 1954, 45); Силуети київських гір то випливали, то ховалися за сіткою весняного дощу (Ю. Янов., II, 1954, 90); Ледве вгледів Булгаков у сивій темряві ранку ворухливі силуети (Ле, Опов. та нариси, 1950, 356); Таємничим привидом здіймався над кригою силует пароплава (Трубл., Лахтак, 1953, 66); * У порівн. Здавалось, що літаки ідуть зовсім беззвучно, німими силуетами, виключивши всі свої мотори (Гончар, III, 1959, 415); // Не досить глибоко й детально зображений персонаж, герой літературного твору. Як прикро, коли ще й зараз замість мислячих, щедро обдарованих натур повістяр пропонує читачеві лише силует людини, дрібнуватої, посередньої, безкрилої (Літ. газ., 12.I 1962, 2).

3. архт., мист. Характерні, виразні з художнього погляду обриси, зовнішні контури будови, споруди, предмета, що сприймаються на відстані. Через високий верх над західним зрубом загальний силует лемківської церкви різко відрізняється від силуету українських церков (Дерев. зодч. Укр., 1949, 48); Здіймався легкий і прозорий силует чудового творіння Растреллі — Андріївської церкви (Кучер, Дорога.., 1958, 36); Від силуету китайського [павільйону], від крилато вигнутих його дахів віє і сивою давниною і безжурною молодістю (Вол., Дні.., 1958, 29).

4. заст. Невеликий літературний твір, присвячений якомусь окремому питанню. Під впливом живопису з’являються і такі жанри в прозі початку XX ст., як «акварель», «нарис», «етюд», «малюнок», «панорама», «силует» тощо (Рад. літ-во, 7, 1965, 23); З початку нашого віку інтенсивно продукується етюд (інші назви «образок», «шкіц», «силует», «новелетка») (Літ. Укр., 17.XII 1968, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 171.