СЕРМ’Я́ГА, и, ж., заст. Семиряга. Свита із серм’яги; Вона хутенько накинула серм’ягу, зав’язала хустку і вийшла з хати (Л. Укр., III, 1952, 554); Видно, хлопець уже знався з відвагою. Правда, плечі покриті серм’ягою (Мал., Звенигора, 1959, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 139.