СЕНА́ТОР, а, ч. Член сенату; звання члена сенату. Перед Нероном, Перед Юпітером новим, Молились вчора сенатори І всі патриції (Шевч., II, 1963, 287); Самого короля сенатори, пани та єпископи у руках держали (П. Куліш, Вибр., 1969, 52); Два тижні сенатор Соколов і главковерх Керенський, збираючи сили, не переставали намовляти полки до наступу (Панч, І, 1956, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 124.