СЕКУ́НДА, и, ж.

1. Одиниця виміру часу, що дорівнює 1/60 хвилини. Марусяк підійшов, уперся в боки і декілька секунд стояв мовчки (Хотк., II, 1966, 208); Стало тихо в їдальні. Тільки маятник стінного годинника повільно, розмірено одбивав секунди — тік-тік… (Головко, II, 1957, 582); // Дуже короткий проміжок часу; мить. Якусь секунду стояли [батько й син] в напруженні, потім рвонулись один до одного (Тют., Вир, 1964, 234); Ще раз блиснув на секунду ліхтар і згас (Гончар, III, 1959, 259).

В одну́ секу́нду — дуже швидко; миттю. Щось невиразне, але без краю прекрасне промайнуло перед ним в одну секунду (Гончар, III, 1959, 118); Із секу́нди на секу́нду — найближчим часом, ось-ось. Сам [командир], як і всі ми, прислухається: минула година, і ось-ось, із секунди на секунду, човен гойдне вибухом (Логв., Давні рани, 1961, 49); У цю (ту) секу́нду — відразу, зараз же. В залі блиснуло сотні вогнів… І в цю ж секунду один короткий зойк вирвався Мишкові з грудей (Мик., II, 1957, 103).

2. Одиниця вимірювання кутів і дуг, яка дорівнює 1/3600 градуса і позначається двома скісними рисками (’’) зверху цифри справа.

3. муз. Другий ступінь у діатонічній гамі. Виразність фонетичного рисунка мови створюється не стільки по горизонтальних лініях гучності, скільки по вертикальних лініях добре виправданих інтонацій, підвищеннях та зниженнях голосу на терцію, квінту, секунду або навіть октаву (Худ. чит.., 1955, 125); // Інтервал між двома сусідніми звуками в діатонічній гамі. Збільшена секунда є одним з характерних інтервалів в українській народній пісні (Нар. тв. та етн., 5, 1966, 10).

4. муз. Інструмент в оркестрі, що веде другу партію; втора. У домі Тобілевичів часто відбувалися концерти. Кропивницький навчив Івана грати на секунді, Миколу — на віолончелі (Життя Саксаганського, 1957, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 115.