СВІЧА́, і́, ж. Те саме, що сві́чка 1-3, 5. Грубі свічі тихо топились, опливаючи воском, неначе сльозами (Коцюб., II, 1955, 353); У світлиці.. Тадей Станіславович запалює свічі і схиляється над своїм щоденником (Стельмах, І, 1962, 12); На стінці два разки намиста І твір, що виткали ткачі, Полтавська плахта зоряниста, Шовками шита при свічі (Мал., Віщий голос, 1961, 13); Біля входу перед ним каштани Білі свічі вгору підняли (Перв., II, 1958, 57); Юрко закачав рукави, упевнено підійшов до трактора. Заміряв пальне, перевірив електрообладнання, оглянув свічі (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 82); Толя раптом підкинув м’яч, підстрибнув і таку свічу вдарив, що у мене й картуз звалився з голови (Ряб., Жайворонки, 1957, 193); * Образно. Ти пронесла крізь чорний сон століть Свічу свободи й вірності, Софіє! (Рильський, II, 1960, 320); * У порівн. [Іван:] Глянеш кругом себе — рай та й годі! Зорі — як свічі воскові, води — немов срібло, за садами хат не видко (Вас., III, 1960, 26); Несла ти вірність, мов свічу ясну. Нехай же слава лине вдалину І виростає, мов тополя, гінко, Радянська наша, наша рідна жінко! (Рильський, II, 1960, 287).

◊ Пала́ти (горі́ти, згорі́ти і т. ін.), як свіча́ — те саме, що Пала́ти (горі́ти, згорі́ти і т. ін.), як сві́чка (див. сві́чка). Стоги нарешті скорились. Покірні, тихі, вони рівно палають, як свічі (Коцюб., II, 1955, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 97.