СВІТЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. Чиста, світла, парадна кімната в будинку. Мати й дочка вибігли з кімнати в світлицю й кинулись до вікон (Н.-Лев., III, 1956, 13); Квартира Каленика Романовича складалася з двох невеличких кімнаток, одна з них правила за світлицю, а друга за кухню і їдальню (Сенч., Опов., 1959, 8).

2. Кімната в будинку. Пан директор устав із ліжка, умився, одягся і пішов у ті світлиці, де снідали його вихованці (Мак., Вибр., 1954, 38); Приснились їй дивні якісь хороми, а вона ходить по них із світлиці в світлицю і ніяк не може з них вибратись (Гончар, II, 1959, 265).

3. Невелика кімната у верхній частині будинку. А в городі младії [молоді] вдови В своїх світлицях, чорноброві, Запершись, плачуть (Шевч., II, 1963, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 92.