Про УКРЛІТ.ORG

світич

СВІ́ТИЧ, а, ч.

1. Те саме, що сві́точ. Тільки в однім місці монгольського табору блищалося світло: се горів-палахкотів смоляний світич у шатрі Тугара Вовка (Фр., VI, 1951, 99); Була ніч. На дерев’яній полиці горів світич. У куткуколо божницілампада (Довж., І, 1958, 265); Смілі майстри нової будови, Прямування нового борці; Ви, що волі, знаття і любові Світич держите міцно в руці!..Я єднався в думках моїх з вами (Граб., II, 1959, 497); Що слово точене? Чарує звук Акторських реплік та уданих мук.. І промовляє критик: «Скинь кашкет! Он світич наш, він гріє і зоріє, Люби і поклоняйся: топоет!» (Зеров, Вибр., 1966, 83).

2. бот., діал. Тирлич.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 91.

вгору