СВІТА́НКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до світа́нок 1. Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (Коз., Листи.., 1967, 278); Ми роззулись і пішли берегом босі, хоча ночі стояли холодні, і ноги студила колюча світанкова роса (Мур., Бук. повість, 1959, 25); Крізь дим, і вогонь, і негоду в похмурий світанковий час до наших окопів зі сходу пробився моторний баркас (Уп., Вітчизна миру, 1951, 71); * Образно. Література України прийняла до серця світанкові пісні сестри Білорусії (Мас., Життя.., 1960, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 87.