СВЯЩЕ́НИК, а, ч., церк. Служитель культу православної церкви, за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан; служитель культу, який відправляє церковну службу; ієрей. Прийшов священик з дяком і почав правити вечерню (Н.-Лев., II, 1956, 268); Молоденький священик, призначений в Раїм на парафію, одягнув ризу, і почалася похоронна відправа (Тулуб, В степу.., 1964, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 106.