СВЯТОТА́ТСТВО, а, с. Образа, зневага церковної святині; блюзнірство. Поема «Марія» викликала лють церковників і реакційних критиків. За те, що Шевченко змалював євангельський образ Марії як земну жінку-матір, вони обвинувачували його в святотатстві (Іст. укр. літ., І, 1954, 266); — Вінчатись у церкві ми не будемо.. — Почувши це, старі Кухти здригнулись і замовкли. Приголомшені нечуваним святотатством зятя, вони не повірили навіть вухам своїм (Іщук, Вербівчани, 1961, 347); // перен. Образа чого-небудь дорогого, заповітного, глибоко шанованого.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 105.