СВЯТИ́ТИСЯ, свя́титься, недок.

1. заст. Шануватися як святиня. Я дивуюся на персів, Що корова в них святиться (Крим., Вибр., 1965, 220).

2. церк. Висвячуватися в духовний сан. — Він либонь на попа учився, та не схотів святитись у попи (Мирний, III, 1954, 200); Як святився ще на диякона та був у печерах (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 103.