СВЯТЕ́ШНИЙ, а, е, діал. Святковий (у 2 знач.). Вовну білую пряде [Марія] На той бурнус йому святешний (Шевч., II, 1963, 354); Федот із Юлею сиділи на покуті, мати їм прослала новий вишитий рушник на коліна, щоб сметана не капнула на святешний одяг (Тют., Вир, 1964, 216); // у знач. ім. святе́шне, ного, с. Святкове вбрання. — Вбирайся вже, дівко, в святешне, бачу, що в тебе лиштва таки посіклася… (Стельмах, І, 1962, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 101.