СВОЄКОРИ́СЛИВИЙ, а, е. Який прагне до власної вигоди, наживи, дбає про користь лише для себе. Сила концепції повісті ще й в тому, що в ній відтворено історичну правду: за Палієм — народ, ..Мазепу автор розвінчує як інтригана, як людину честолюбну та своєкорисливу (Смолич, VI, 1959, 270); // Власт. такій людині; побудований на турботі лише про свою користь. Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної боротьби на Русі.. — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю (Іст. укр. літ., І, 1954, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 99.