СВОЛО́ТА, и, ж., вульг.

1. збірн. Підлі люди; мерзотники. Від такої сволоти, як куркульські синки, всього чекати можна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 267).

2. Підла людина; мерзотник. — Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Тют., Вир, 1964, 165); [Семен:] Ти обурюєш мене! Одну якусь сволоту ти ототожнюєш з усіма жінками (Мороз, П’єси, 1959, 39); // Уживається як лайка. — Сволота! Покидьок! — бушував Геллерфорт. — Ні чорта не взнав (Хижняк, Тамара, 1959, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 100.