СВИТИ́НА, и, ж. Те саме, що сви́та¹. З хати по нитці — сироті свитина (Номис, 1864, № 10705); Раз увечері зимою, У одній свитині, Іде боса титарівна І несе дитину (Шевч., II, 1963, 102); //Благенька, поношена свита. Штани в його полатані, Подрана свитина; Куди не глянь — кругом бідний, Кругом сиротина! (Щог., Поезії, 1958, 66); Одягнув [Антін] свою свитину, підперезався мотузкою, взяв сокиру і пішов на гору (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 76.