СВИСТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до свисто́к. Іздаля, з лісопилки Чути мирний свисточок, Рання пташка веселий Подає голосочок (Мур., Лірика, 1954, 58); У XIX — на початку XX ст. широко вироблялися дитячі глиняні іграшки — здебільшого свисточки у вигляді звірків, птахів та фігурок людей (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 75.