СВИСТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. свиста́ти і звуки, утворювані цією дією. Попробував [Євгеній] навіть тихенько свистати якусь арію, але його уста тремтіли.. і зо свистання не вийшло нічого (Фр., VII, 1951, 237); Знову різало повітря якесь гостре свистання.. Над ними у повітрі справді ширяв хижий кобець [кібець], гостро й пронизувато свистячи (Гр., Без хліба, 1958, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 74.