СВЕРБЛЯ́ЧКА, и, ж.

1. Те саме, що свербі́ж. Скарлатинозний висип, як правило, супроводиться сверблячкою (Шк. гігієна, 1954, 306); Сверблячку можна припинити, якщо протерти покусані місця нашатирним спиртом або розчином питної соди (Рад. Укр., 22.V 1971, 4); * У порівн. Заздрість роз’їдає старого товстуна, наче сверблячка, і він не може спокійно всидіти на місці (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 240); // Уживається як лайливе слово. Старий Кухта, вискочивши з-за столу, на стару накинувся: — Та замовкни, сверблячко, щоб тобі вже навіки заціпило! (Іщук, Вербівчани, 1961, 348).

◊ Свербля́чка язика́, жарт.— схильність до базікання. — Нагадуєш ти мені трохи Передерія. У вас одна хвороба — сверблячка язика (Рибак, Час.., 1960, 427).

2. перен., розм. Сильне бажання, прагнення. Нема нічого гідного уваги в моєму житті, крім тієї сверблячки до писання (Фр., І, 1955, 26); Воно, звісно, дурниця писати п’єси в четвертому класі, але що вдієш, коли тебе так тягне до цього писання? Уже вся школа підсміюється над моєю сверблячкою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 68.