СВЕКРУ́ШИН, а, е. Прикм. до свекру́ха; належний свекрусі. [Xимка:] Свекрушина дитина занедужала (Кроп., III, 1959, 231); Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі (Н.-Лев., II, 1956, 323); Гостре лице свекрушине набиралося гнівом, палахкотіла шия (Горл., II, 1959, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 68.