СВА́ХА, и, ж.

1. Жінка, яка, добре знаючи весільні обряди, порядкує на весіллі. Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики (П. Куліш, Вибр., 1969, 267); [Капуста:] Пані свахо, Частуй гостей. Та не барись і ти, Дружко мій любий, наливай чарки (Коч., П’єси, 1951, 199); * У порівн. Ріпники бігли на полуйку, як свахи на весілля (Фр., IV, 1950, 9); // Жінка, яка займається сватанням, влаштуванням шлюбів. Роль свахи або посаженої [посадженої] матері була найлюбіша їй [графині] з усіх ролей (Фр., VI, 1951, 348).

◊ Переї́жджа сва́ха — той, хто не тримається одного місця.

2. Мати або родичка одного з подружжя щодо батьків або родичів другого. Закувала зозулина на даху, на даху, Моя мамка твою матір не хоче за сваху (Коломийки, 1969, 216); Перед самим різдвом до баби Зіньки зайшов її сват Филін. — Чи ви чули, свахо, що виробляють парубки? Чого натворив в корчмі Денис? — спитав Филін (Н.-Лев., VI, 1966, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 67.