СВА́РИ, свар, мн. (рідко одн. сва́ра, и, ж.).

1. Незгоди, конфлікти, що виникають між державами, класами, суспільними групами тощо; чвари; розбрат. Думи першого циклу [сербських пісень], без сумніву найдавніші, оспівують життя і міжиусобні [міжусобні] свари князьків (Фр., XVI, 1955, 14); Замовкнуть свари наші часті, До яких люд бездольний звик… Об іншій славі, іншім щасті Почне гадати чоловік (Граб., І, 1959, 560); Незгода між.. інтелігенцією Галичини, той фанатизм, з яким ведуться між її партіями свари, не може не шкодити поступу народу руського у Галичині (Драг., І, 1970, 80); // Суперечки, що виникають між окремими особами, між членами родини тощо; сварка. Свари бували з кождим днем частійші [частіші], поки вкінці оба противники не згодилися на одно: спільним коштом розгородити свої частки високим парканом (Фр., IV, 1950, 12); Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав свої коріння.. Свавільна дочка завжди приносила свари (Горд., II, 1959, 211).

2. заст. Збройна боротьба; бій; війна. Бували войни [війни] й військовії свари.. Минуло все (Шевч., II, 1963, 416); Січ.. Ще тоді була маненька: Тільки ось що оселилась, Ще й гаразд не охрестилась В славних сварах з бузувіром (Манж., Тв., 1955, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 65.