Про УКРЛІТ.ORG

сарна

СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами. На галяву вискакує з гущини сарна і.. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (Коцюб., І, 1955, 148); У карпатських лісах водиться чимало різних звірів: олені й сарни, козулі, зайці, вепри (Рад. Укр., 19.V 1971, 4); Сарна злякано мекнула і вмить зникла в хащі (Донч., III, 1956, 75); Старости спитали: — Ну як, мамо й тату, віддасте за молодого мисливця свою сарну? (Казки Буковини, 1968, 27); * У порівн. Побігла [Настуся], неначе легенька серна поскакала (Н.-Лев., IV, 1956, 241); Дівчина дрижала, як серна (Черемш., Тв., 1960, 163); Гнати серною хотіла [Маруся] через верхи і каміння, упасти на груди і плакати (Хотк., II, 1966, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 59.

вгору