САМО́ТНІЙ, я, є. Те саме, що самі́тни́й. На базарному майдані горить самотній ліхтарик (Шиян, Баланда, 1957, 83); Часом яка молодиця прийде по воду до криниці, тихо, риплячи, нахилиться журавель,.. і знов вулиця самотня (Л. Укр., III, 1952, 518); Канікули. Самотня й німа стоїть школа. Не чути дитячого щебету (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 17); О зорі-очі! Я при сянні вашім Не раз блукав самотній уночі (Сам., І, 1958, 81); Був він самотній, як палець, одвічний наймит (Ю. Янов., II, 1954, 159); Довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів.. навчили його розуміти таємну розмову [вітру] (Коцюб., І, 1955, 388); // у знач. ім. само́тній, нього, ч.; само́тня, ньої, ж. Людина, що не має родини або не живе в родині. Карпова тітка померла — десь у городі служила — стара дівка, самотня, і записала Карпові двісті рублів (Коцюб., І, 1955, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 48.