САМОТИ́НА́, и́ни́, ж. Те саме, що самота́. У просторі осяйному Самотині радий я: І вільніше і щиріше Лине пісня тут моя (Гр., І, 1963, 113); Йому забажалося самотини, бо полохливі люди, що стрівались по дорозі, стались гидкими йому (Коцюб., І, 1955, 175); Надійка лежала на верхній полиці. Темінь, лунка порожнеча за вікном вагона ще різкіше підкреслювали та поглиблювали почуття самотини (Коз., Листи.., 1967, 3); Слухняний кінь дзвінкокопитий, Обід доволі розмаїтий, Та пляшка світлого вина. Та самотина й тишина, — Святе життя мого героя (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 108); Плечистий, ошатний дуб стоїть на околиці села самотиною. Років йому триста, якщо не більше (Гуц., З горіха.., 1967, 91); Він сидів якось самотиною, в кінці помосту, поодаль від усіх і не зводив теплого погляду з Чумака (Збан., Переджнив’я, 1960, 244).

На (в) самоти́ні́ — те саме, що На (в) самоті́ (див. самота́). Втомивши за день відданих своїх співробітників, змучений і знесилений, тікав [Мічурін] рятуватись на самотині до своєї улюбленої супротивниці — природи (Довж., І, 1958, 498); Після смерті старої Інокентій прожив у самотині один рік, а тоді привіз собі із хутора молоду вдову Горпину (Тют., Вир, 1964, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 48.