Про УКРЛІТ.ORG

самосуд

САМОСУ́Д, у, ч.

1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб. Вияви селянського самосуду проривалися тоді досить часто (Фр., VIII, 1952, 383); Почався самосуд. Марка били з усіх боків, він падав під кулаками, як м’яч (Мик., II, 1957, 345); Від самосуду Чугая врятував Ничипір Сніп (Зар., На світі.., 1967, 87); Великого поширення набув [у США] збережений до нашого часу «суд Лінча» — жорстока розправа над негром з допомогою самосуду. Юрба білих за будь-яким вигаданим обвинуваченням хапає негра і карає його на смерть (Нова іст., 1957, 90); // у знач. присл. самосу́дом. Без відома властей і без суду; самочинно. Глибокої осені дев’ятсот шостого року самосудом було страчено в Криничках Яреська Матвія (Гончар, І, 1959, 7).

2. рідко. Те саме, що самосу́дник. Куркульські самосуди У груди цілили мені (Нагн., Гірські вершини, 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 47.

вгору