САМОКАРТА́ННЯ, я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини. В її мислях не було самокартання, як і не було чогось схожого на запізніле каяття (Рибак, Час.., 1960, 409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 38.