САМОЗАДОВО́ЛЕНИЙ, а, е. Який відчуває задоволення самим собою і не приховує цього, усвідомлюючи свої достоїнства, заслуги, переваги та ін.; самовдоволений. Ненависть і огиду почував письменник до самозадоволених і пихатих представників іноземної буржуазії (Рад. Укр., 17.IX 1949, 3); Самозадоволена людина; * Образно. Розвалини хат поросла густа та висока кропива, а по колишніх подвір’ях розсіялися розкішні та самозадоволені будяки (Фр., V, 1951, 118); // Який виражає задоволення самим собою. Обличчя Цимбала розпливлося в широку самозадоволену усмішку (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 57); Мати мусила носити їм [фашистам] воду, варити для них і мовчки терпіла всі образи. Толя намагався не сидіти дома, щоб не бачити їхніх самозадоволених пик (Ів., Таємниця, 1959, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 35.