САМОДІЯ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який грунтується на активних самостійних діях (перев. про організацію, орган і т. ін.). Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді — самодіяльна громадська організація молоді, активний помічник і резерв партії (Статут КПРС, 1971, 54); Завдяки керівництву партії профспілки в нашій країні стали найбільш масовою самодіяльною організацією (Ком. Укр., 1, 1970, 37); У справі додержання правил соціалістичного співжиття дедалі важливішу роль покликані відігравати народна міліція, товариські суди і подібні до них самодіяльні органи (Резол. XXI з. КПРС, 1959, 21); // Який діє за власним бажанням, за особистою ініціативою. Довго, заїкаючись, перебиваючи один одного, пояснювали [хлопці], що вони самодіяльні майстри і бажають допомогти будівельникам (Збан., Курил. о-ви, 1963, 221); // Який здійснюється за почином мас. Силами робітників і службовців намічено збудувати 100 тисяч квадратних метрів житлової площі. Для самодіяльного житлового будівництва вивільнюється велика кількість деревини, азбестового порошку, багато інших матеріалів (Рад. Укр., 28.II 1957, 1); Хрещатиком знову проходили самодіяльні маніфестації (Смолич, Мир.., 1958, 218).
2. Стос. до самодіяльності (у 2 знач.). Поряд з мистецтвом професіональним втілює силу народної талановитості самодіяльне мистецтво (Рильський, III, 1956, 52); Самодіяльний драмгурток при клубі «Металіст» не ставив жодної п’єси, де б не було ролі для незрівнянного коміка — дяді Вані (Ю. Янов., II, 1954, 101); Христина вирішила влаштувати невеликий самодіяльний концерт, присвячений відкриттю емтеесівського клубу (Збан., Переджнив’я, 1955, 236); Державний народний хор виконував пісню самодіяльного композитора «Верховино, мати моя» (Вол., Місячне срібло, 1961, 100).
3. спец. Який займається будь-якою діяльністю, що дає заробіток; той, хто має самостійний заробіток. Сучасна буржуазна статистика поділяє все населення на дві категорії — економічно активне (самодіяльне) і неактивне (несамодіяльне) (Вісник АН, 1, 1957, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 34.