САМОДЕРЖА́ВЕЦЬ, вця, ч., заст. Самодержець. — Ач якого Собі ми виблагали в бога Самодержавця (Шевч., II, 1963, 405).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 33.