САЙГА́К, а, ч.

1. Те саме, що суга́к. Сайгак прудконогий шмигоне десь далеко-далеко і зникне вмить між густими травами (Коцюб., І, 1955, 180); Ще в кінці XIX ст. у басейні Самари водилися сайгаки, борсуки, горностаї (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 33); * У порівн. Прудко, як сайгак, стрибнула вона з хати (Гр., II, 1963, 65).

2. діал. Два кілки, між якими прив’язують овець. Ану, хлопці, піймайте оту вівцю та в сайгаки її, а то вона ще одкинеться од ягняти (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 16.