РІЗЬБИ́ТИСЯ, и́ться; мн. різьбля́ться; недок.

1. Проступати, окреслюватися, вимальовуватися на чому-небудь. Степові могили різьбляться на сірому передсвітанковому небі (Ю. Янов., II, 1954, 234); В стороні від дороги лежав несхожений сніг і дорога різьбилася чорною смугою на білому (Перв., Невигадане життя, 1958, 257); В нього на грудях виблискував страшно перев’яззю взятий Ремінь, весь в золоті, й тонко різьбились по нім візерунки (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 207).

2. Пас. до різьби́ти. * Образно. Перші композитори Радянської України складали міцний, ідейно монолітний колектив, їх.. щиро захоплював образ нової людини, що дедалі чіткіше різьбився найдосконалішим скульптором — вільним творчим життям (Мист., 4, 1967, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 572.