РІЗА́ЧКА, и, ж., розм. 1. Ріжучий біль у животі. Щоб тебе різачка понарізала (Номис, 1864, № 3725); — Ти, сучий сину, глузувати взявся наді мною? — люто засичав гайдамака і зі всього розмаху ногою садонув Семена в живіт… Скорчився як од різачки. Падаючи на землю, руками за живіт тримався… (Іщук, Вербів-чани, 1961, 261).

2. Кривавий понос. Пішла на людей пошесть та хвороба всяка: різачка та пропасниця, а найбільше — обкладки (Мирний, IV, 1955, 251); — А чим нам бути вдоволеними? Цілий рік байдикуємо під Очаковом. Доки так сидітимем? Поки різачка всіх не перекачає? (Добр., Очак. розмир, 1965, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 563.