РІДЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до рідки́й 2, 3, 5-7. Недалеко шляху ріденький перелісок, поміж деревами стоїть у копицях сіно (Вас., II, 1959, 157); От те ж саме чоло, ті ж самі очі, ріденькі вуса, гостре підборіддя, — але дух смерті поклав уже свою незриму печать на це обличчя (Хотк., І, 1966, 132); Дощ нудно сіявся над землею і застилав усе навкруги ріденькою млою (Голов., Тополя.., 1965, 73); Видавлюючи на нарум’яненому обличчі усмішку, вона [акробатка] кланялась у відповідь на ріденькі аплодисменти (Донч., VI, 1957, 433); Супроти міцного, голосистого хору голосок Зіньковича здавався ріденьким, схожим на комарине дзижчання (Збан., Малин. дзвін, 1958, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 555.