РІВНОЧА́СНО. Присл. до рівноча́сний. Дві стріли вилетіли рівночасно з двох луків (Фр., VI, 1951, 15); Рівночасно з листом цим посилаю Вам альманах «З потоку життя» (Коцюб., III, 1956, 290); Гостей рівночасно злякав і загіпнотизував цей зловісний промовець (Гжицький, Опришки, 1962, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 552.